Є книги, що починаються з тиші. Такої тиші, в якій ніби нічого не відбувається, але ти відчуваєш, буквально шкірою, що хтось стоїть поруч і дивиться на тебе своїми холодними очима. У квартирі вимикається світло − і тобі здається, що це випадковість. Телефон дзенькає повідомленнями з невідомого номера − і це теж ніби-то дрібниця. Предмет, що лежав на столі, раптом опиняється в іншій кімнаті − ну буває, всі ми часом забуваємо куди складаємо свої речі. Але десь між цими «дрібницями» починає народжуватися тривожність. Спершу легка, майже непомітна. Потім − настирлива, липка, така, що не відпускає цілий день. І от тебе вже лякає власна тінь, ти двічі перевіряєш чи зачинені двері, прислухаєшся до кожного шереху. А реальність, яка ще вчора була стабільною, сьогодні тріщить, мов лід під ногами. Крок − і вже неясно, що справжнє: твої страхи чи цей дивний новий світ, що непомітно підповзає все ближче і ближче. От саме у таку атмосферу й занурює «Барні 613» Юлії Чернінької − історію про жінку, яку переслідує щось або хтось. Про зашморг, що невпинно затягується, і про те, як легко загубитися у власному почутті провини.

#містика #цікаве #мова #читання #бібліотека #полтава #україна #наше #книги